Думаю, що більшості читачів Watcher’a відома ситуація, що склалась навколо Твітера Яценюка. Екаунт @yatsenyuk майже півроку жив своїм, незалежним від штабу життям. Багато хто вірив, що сам Арсеній Яценюк його і веде, інші єхидно посміхались, треті, скептики, постійно вимагали якихось підтверджень автентичності. Але протягом усього цього часу екаунт існував, розвивався і навіть став найавторитетнішим твітер-екаунтом на пострадянському просторі (мова йде не про кількість фоловерів, а саме про авторитетність)

Хто веде екаунт? Це питання цікавило багатьох. Стаття-розслідування на Українській Правді ще більше заплутала ситуацію, оскільки не дала прямої відповіді – чи вів сам Яценюк цей екаунт раніше, чи це робив хтось з його помічників, або, можливо, автором є людина, яка немає жодного відношення до Арсенія Яценюка.

В дечому сумбурна реакція штабу Яценюка на Твітер тільки більше заплутувала ситуацію. Про свої спроби з’ясувати безпосерденьо в прес-службі, чи веде Яценюк Твітер, розповідав головний редактор Телекритики Отар Довженко. Погодьтесь, якщо прес-секретар кандидата в президенти не може відповісти головному редактору провідного галузевого видання, чи веде його шеф Твітер, про який вже кілька днів шумлять ЗМІ, то це звучить якось дивно.

Масла у вогонь підливав і сам Яценюк. Наприклад, в Івано-Франківську він підтвердив журналістам, що веде Твітер.

В українській навколоінтернетній тусовці не так вже й багато людей, які могли б вести екаунт псевдо-Яценюка. Пошуки всередині товариства, хто ж саме цим займається, активізувалися десь у квітні, але так само не закінчились нічим. Хоча були й такі, що не впустили нагоди пропіаритись на темі і проголошували себе авторами Твітера Яценюка. Як це не дивно, багато народу вірили.

Внутрішня цікавість розбирала і мене. Я навіть робив деякі спроби щодо технічної ідентифікації ІР адреси Автора, але він виявився не новачком в цій сфері, то ж не зробив лишніх кліків, які могли видати його приватність.

Та як це не дивно, домовитись про інтерв‘ю вдалось досить швидко найпростішим шляхом – я надіслав e-mail на адресу вказану в профайлі екаунта. Кілька днів листувань – і voila! Результат перед вашими очима.

Єдине, чого мені не вдалось зробити – переконати його відкрити всі карти. Тому в інтерв‘ю ви не побачите його справжніх прізвища та імені. Така була умова інтерв’ю.

Для тих, хто сумнівається в реальності особи, Автор погодився розмістити лінк на статтю в своєму Твітері одразу після виходу інтерв‘ю.

Upd.: підтвердження автора в себе в Твітері

– Як давно ти користуєшся Твітером? І чи є в тебе особистий екаунт?

Так, окрім @yatsenyuk в мене є ще один екаунт – приватний. Сам Твітер я відкрив для себе на початку року. Сервіс мені одразу сподобався. Я вже тоді знав, що за ним майбутнє. Наприкінці 2008 року прочитав статтю в «The New York Times» про передвиборну кампанію Обами. Зрозумів, що рано чи пізно навіть українські політики почнуть ним користуватись.

– І тобі спало на думку відкрити Твітер Яценюка?

Так.

– Чому саме Яценюка?

Для мене, та й не тільки для мене, Яценюк був таким собі українським Обамою – іншим, кращим, новим. Пригадай, які в українському інтернет середовищі були очікування на хвилі успіхів Обами. А зі всіх кандидатів, хто має рейтинг більшим за статистичну похибку, лише Яценюк міг претендувати на роль «президента інтернету», всі інші – застарі морально. Хоча це й не новина вже, але ні Янукович, ні Тимошенко, ні Ющенко, ні Литвин, ні Симоненко не є людьми, яких я можу собі уявити з лептопом на колінах.

Так що реєстрація екаунта саме Яценюка була наперед визначена самим Яценюком.

– Я не зовсім розумію, в чому була твоя мотивація. Для чого ти реєстрував екаунт?

Це смішно згадувати, але десь в душі я вірив, що Яценюк вже користується Твітером. Тому зробив кілька складних пошукових запитів, і пересвідчившись, що Яценюком тут і не пахне, завів найпростіший варіант @yatsenyuk.

– Відсутність Яценюка розчарувала?

Та ні, скоріше обрадувала – мені вдалось випередити кіберсквотерів і зарезервувати за собою екаунт.

– Що збирався робити далі?

Планів ніяких не було. Вставив в профайл фото Яценюка, написав перше повідомлення «Починаю готуватись до виборів» та й забув про нього. Якщо б хтось з людей Яценюка до мене звернувся – я б не вагаючись віддав екаунт.

Але за кілька тижнів натрапив на сайт Фронту Змін, і був шокований (читайте також огляд Watcher’a про сайт ФЗ). Допотопність як дизайну, так і наповнення прямо вказувала на те, що Твітером тут ще не швидко будуть займатись, і чи взагалі будуть.

На думку спала ідея кілька днів активно попрацювати, щоб привернути до екаунту увагу зацікавленого середовища. Я написав про те, що «продовжую набір команди для роботи з інтернетом на виборах» і почав масово додавати собі в друзі українців, що зареєстровані в Твітері.

Розрахунок був на те, що цей процес підштовхне обговорення. Хтось почне доводити, що це фейк, хтось, можливо, навпаки – повірить. Така собі безневинна гра. Ну а загальний шум приверне увагу до екаунта, і прес-служба Фронту Змін попросить віддати екаунт або ж закрити.

– І як відреагував штаб на появу твітера Яценюка?

Ніяк. Штаб взагалі ніяк не відреагував. Хоча моє мило було вказане в профайлі. Взагалі скажу так. У мене був один єдиний контакт зі штабом чи людьми, які представлялися працівниками штабу. Це був лист, який мені надіслали одразу після скандалу з Фокусом.

– Про Фокус ми ще поговоримо. А в тебе не виникало бажання самому вийти на штаб?

Якщо їм це не потрібно, то для чого мені нав‘язуватись?

– Ну, скажімо, щоб заробити.

На той момент екаунт був голим, він нічого не вартий був. Тому ніяких думок про продаж не виникало. Просто віддав би.

– ОК. А як відреагували українські твітеряни на твою активізацію? Повірили?

Насправді віра в те, що Арсеній Петрович може вести особисто Твітер була настільки великою, що доводити нічого не треба було – одразу з‘явилась велика група тих, хто сприйняв Твітер Яценюка як доконаний факт.

Не зважаючи на малочисельність українських користувачів Твітера (watcher: на початку року біля 2 тис.), поява мого екаунта зробила певний фурор, і обговорень щодо справжності чи фейковості екаунта не бракувало.

Перша невдача наздогнала мене наступного дня. Я додав собі в друзі кілька сотень людей протягом одного дня – на це миттєво відреагували в самому Твітері – забанили екаунт і я втратив до нього доступ.

Але ця несподівана невдача принесла вже наступного дня приємний сюрприз. Я написав листа в Твітер, щоб мені розблокували екаунт. Тим часом народ обсмоктував новину про те, що екаунт закрили. З’явились одразу розумники, які “все знають”. Вони всім пояснювали, що закрили екаунт, бо це фейк – нібито штаб звернувся в Твітер, і ті пішли назустріч.

Наступного дня отримую листа від адміністрації Твітера – ура! Розблокували екаунт. Виявилося, це в них такий автоматичний захист від спамерів. Я не довго думаючи написав повідомлення. Мовляв, через чийсь злий жарт довелось доводити службі підтримки Твітера свою автентичність.

Новину одразу рознесли по Твітеру і до мене повалились сотні нових прихильників, які з завзяттям переконували вже інших в тому, що це справді екаунт Яценюка.

– Не відчував якогось дискомфорту через те, що вводиш людей в оману?

Для мене це була всього лиш гра. Це інтернет і тут свої правила. Ти їх або дотримуєшся, або ні. Я не розумію, як тверезомисляча людина могла повірити, що екаунт належить Яценюку. Хоча… (Сміється)

– А чому б і не повірити, якщо штаб ніяк не реагує, спростувань немає.

Ну так… Але ж і на офіційному сайті не було жодного лінку на цей екаунт.

– Отже, ти відчув підтримку прихильників та напівлегалізувався. Що змінилось?

Перше – в середині лютого я вирішив для себе серйозніше підходити до проекту, бо тоді стало ясно – він затягується не на один день. Вирішив, що буду робити все так, аби не зашкодити самому Яценюку.

– Як саме не зашкодити?

Ну, скажімо, висловлювання з резонансних тем – я намагався зробити їх максимально нейтральними. Коротше, я не хотів зробити з Твітера карикатуру чи пародію. Все мало бути серйозно.

– Стати Яценюком.

Ага! Смішно, але це відчуття в мене інколи й самого виникало. Я почав ретельно відслідковувати події, повязані з Арсенієм Петровичем. Прочитав його біографію, передивився в неті все можливе відео, де була його пряма мова. Намагався перебрати його стилістику. Я хотів показати, що він нормальна людина. З емоціями, звичками, характером, гумором. Намагався підбирати тематику повідомлень – щоб стимулювати людей до обговорення.

Стилістика – це було найважче. Необхідно було не просто писати повідомлення, треба було, щоб ці повідомлення стилістично відповідали уявленням людей, про те, як би їх писав Яценюк. Заходячи в Твітер – я кожного разу намагався уявити себе Яценюком і мислити як він, відповідати як він.

– Роздвоєння особистості не було?

Бог милував.

– Ти сам ніколи не перетинався з Яценюком?

Ні

– А з кимось з його оточення?

Я перетинався по своїй основній роботі з деякими людьми, які нібито десь колись якось пов’язані з Яценюком. Але зараз навколо Яценюка така каша, що я не впевнений, кого з них можна по-справжньому вважати його оточенням.

– Звідки черпав теми для матеріалів? Вигадував?

Спершу майже все вигадував. Потім почав міксувати з офіційною інформацією з сайту Фронту Змін, новин Української правди, інших джерел.

– А конфіденційну інформацію не з офіційних джерел вдавалось отримати?

Бувало. Наприклад про деякі поїздки Яценюка в регіони я дізнавався від працівників тих регіонів ще за кілька днів до появи інформації на офіційному сайті. Була така можливість.

Інколи вдавалось отримати ексклюзив, але не завжди була можливість її використати.

– Наприклад?

Ну от, як приклад. Дізнався, що Арсеній Петрович замислюється про придбання сімейного «будинку на колесах» фірми Adria. Знаєш, популярні такі в США.

– І звідки така інформація?

Ой, та в наш час інформація сама приходить. Тут складніше зрозуміти, що тобі дійсно потрібно. Ніколи не займався спеціально пошуком.

– А взагалі не страшно було вести Твітер?

Не бачу жодної причини. От смішно – да, було.

– Що саме?

Та всяке було. Наприклад, незважаючи на беззаперечні докази (сміється), дехто продовжував наполягати, що екаунт Яценюка несправжній. І одночасно ті ж самі люди надислали мені імейлом свої презентації та проекти. Або інше, що зараз пригадалось, – була якась група геїв і лесбійок, які постійно надсилали запрошення на їхні події. Це чомусь піднімало настрій, тому я їх не банив.

– Люди часто писали на імейл, який ти вказував у Твітері?

Весь час. Бували дні, коли таких листів приходило з десяток.

– І що ти з ними робив?

Якщо в людей була конкретна пропозиція чи запит – казав, щоб звертались безпосередньо в штаб. Для таких навіть був спеціальний шаблон розроблений – подяка за лист та прохання звертатись до штабу. Було багато людей, які намагались влаштуватись на роботу до мене, тобто до Яценюка. Було чимало листів про зловживання керівництва Фронту Змін в областях. Там такі речі розповідали люди, що аж важко повірити. Але я розумію, що такі звернення могли бути і провокаціями, боротьба за контроль над обласними осередками ФЗ. Зрештою і їм я теж пропонував звертатись до штабу. Да-да, в штаб, всі в штаб. (Сміється)

– А були позитивні відгуки від людей, яким після звернення в штаб вдавалось вирішити їх проблеми?

Ні. Такого не було. Але я не дуже то й вірю в те, що там взагалі читали ті листи. Заради експерименту я написав в штаб з інтервалом в 2 тижні 3 різні листи, на які вони просто не мали права не відреагувати. Це було в квітні. Досі не отримав відповіді.

– Як ти відреагував на появи деяких людей, які заявляли, що це вони ведуть Твітер Яценюка

Ти про McDavida?

– Я чув принаймні про трьох людей, які прямо заявляли або натякали на своє авторство

Такі люди лише посилювали атмосферу таємниці навколо проекту. І додають популярності самому екаунту. Конспірологія – наше всьо. Тому принагідно дякую їм за допомогу. Хоча, очевидно, й вони отримали свій бонус – покупались в променях слави.

– Повернемося до ситуації з Фокусом. Чому ти написав про судовий позов?

Ні для кого не секрет, що фотоколаж зробив Вова Петров, який офіційно працює в штабі Яценюка і керує інтернет напрямком. Він ще до появи фотоколажу у Фокусі – виклав його в себе в ЖЖ. Я був впевнений, що штаб почне розкручувати цю тему. Фотоколаж у Фокусі, де Яценюк зображений таким собі мачо – грав на руку Арсенію Петровичу.

Я подумав, що можна було б написати в Твітері про бажання судитись з журналом. Суть позову – про захист честі прем‘єр-міністра України. Це нормальна практика в багатьох країнах. Яценюк захищав би не себе чи Тимошенко, а прем‘єр міністра, як офіційну особу держави. Думаю, що поява такого колажу в російській пресі однозначно б викликала ноту протесту з боку українського МЗС саме через зображення фото прем‘єр-міністра.

Тому мій наступний крок передбачав повідомлення про зміст судового позову.

– Але ти його не написав.

Не встиг. Та й потреби вже не було. За дві години після запису в Твітері щодо суду про це повідомили кілька десятків українських інтернет ЗМІ, деякі російські. Увечері вийшов сюжет на СТБ. Фотоколаж цей тепер був скрізь.

– Ти був задоволений?

Звісно задоволений. Масштаби мене вразили. Я все чекав, коли ж нарешті з‘явиться повідомлення прес-служби про те, що екаунт @yatsenyuk не має жодного відношення до Яценюка. А вони наступного дня опублікували повідомлення, що Арсеній Яценюк не подає позов до суду.

– І жодного слова про його Твітер

Так, жодного спростування про сам Твітер. Вони ніби самі хотіли остаточно легітимізувати екаунт! І з того дня багато ЗМІ почали постійно моніторити екаунт.

Як це не парадоксально, але повідомлення прес-служби на офіційному сайті Фронту Змін про те, що Яценюк не подає позов до суду майже ніхто не помітив.

А от моє повідомлення наступного дня в Твітері про те, що «ми з командою порадились, і вирішили не подавати позов» – знову процитували десятки ЗМІ.

– Не було спокуси якось це використати в приватних цілях?

Та ні. Ситуація лише зіпсувала мені настрій.

– Чому?

Уяви собі – в тебе в голові такий світлий ідеальний образ політика. Ти віриш в нього, думаєш, що от, нарешті, щось буде інакше. А виявляється, що там така ж ж..па, як і у всіх. Я навіть подумав тут якось, що штаб Тимошенко чи Януковича, не зважаючи на їхню віддаленість від інтернету, ніколи не зробив би таких ідіотських кроків.

– Ну це помилки прес-служби, людей, які відповідають за інтернет-комунікації. Сам Яценюк до цього непричетний.

Якщо він не може підібрати собі адекватних людей на цьому рівні, то хто ж в нього буде працювати, якщо він раптом стане президентом України.

– Отже, штаб так і не вийшов з тобою на зв’язок.

Був якийсь незрозумілий лист від людини, яка назвала себе представником штабу. Там в досить грубій та агресивній формі вимагали віддати екаунт @yatsenyuk. Інакше – кирдик. Генії переговорного процесу.

– А що ти хотів побачит в листі? Пропозицію про мільйон доларів?

Можна було написати нормальний лист. Давайте зустрінемось. Необхідно владнати ситуацію. Та будь-що, але аж ніяк не наїжджати відразу. На цьому наше спілкування завершилося.

– Ти на початку казав, що екаунт нічого не вартий був. А коли він отримав таку скандальну славу, були пропозиції продати?

Двічі звертались. Один раз просили назвати суму, інший раз відразу пропонували гроші.

– Скільки?

2000 доларів.

– А ти сам у скільки оцінюєш?

Оскільки зараз це найавторитетніший Твітер у всьому СНД, то за десятку я б продав. В цього екаунта досить високий Page Rank – а це важливий показник. Ну і більшість посилань на нього з сайтів, що мають політичну тематику – це теж важливо.

– Тебе морально-етична сторона можливого продажу такого екаунту не турбує?

Я за життя надивився вже достатньо морально-етичної сторони політичних штабів. Тому моралізаторство в даному випадку є лишнім.

– Що далі плануєш робити з екаунтом?

Ще не вирішив. Але є ідеї, як його можна використати під час виборів.

– Так всі ж вже знають, що Яценюк не має ніякого відношення до екаунту

Проекти не будуть ніяким чином спиратись на Яценюка. До того ж у Твітері можна досить просто змінити назву екаунта. Тому є поле для маневрів.

– Як змінився Твітер в Україні за останні пів року? І чи відчуваєш, що в цьому процесі ти теж зіграв певну роль?

Так, непевно. Зростання кількості українських користувачів Твітера за пів року в 5 разів – я людина скромна, але чому б не приписати і собі це як заслугу? Але їх все рівно поки що дуже мало – всього 9 тисяч. Навіть журналісти, які в своїх новинах робили посилання на екаунт @yatsenyuk – в своїй більшості не мають зеленого поняття, що таке Твітер. Є куди рости, і є куди розвиватись.

– Чи буде Твітер активно використовуватись на цих президентських виборах?

Якщо аудиторія не зросте хоча б до 30-40 тис. – думаю, що ні. Але темпи росту високі, то ж в жовтні ми можемо мати 20-25 тис. українців, що сидять в Твітері.

– Сам у виборах братимеш участь?

Схожу, проголосую.

– Я про роботу

Вже в цьому процесі.

– На когось працюєш?

No comments

– Тоді останнє запитання – думаю, що у читачів, а в першу чергу твітерян, буде немало інших запитань до тебе. Ти готовий на них відповідати тут чи в себе в Твітері?

В Твітері буду відповідати в межах своїх часових можливостей.

++++++++++++++

Інші статті на тему використання інтернету в політиці:
– Як Обама зробив це
– Яценюк 3.0: руйнування міфів
– Інтернетизація революцій
– Про дурні помилки українських політиків в інтернеті –
– Web video: дебют Тимошенко
– Сайт Інни Богословської. Ну для чого їй сайт?
– Український політичний веб. Гриценко
– Український політичний веб. Яценюк