Масові заворушення в Ірані, які стали наслідком невизнання опозицією результатів виборів президента, багато в чому виявилися успішними завдяки використанню нових медіа – Twitter, YouTube, Facebook.

Ці інструменти дали можливість вирішити кілька важливих завдань: об’єднатися в боротьбі проти фальсифікацій; інформувати іранців про те, що відбувається; проводити спільні акцій; інформувати зовнішній світ про події та делегітимізувати переобрання нинішнього президента Ахмадінеджада.

Одразу після оголошень результатів виборів, що відбулися 12 червня, населення вийшло на вулиці, протестуючи проти фальсифікацій під гаслами «Смерть диктатору!» та «Віддайте мій голос!».

За офіційними даними, нинішнього президента Махмуда Ахмадінеджада підтримали 63% населення, а його основного суперника – екс-прем’єра Мір-Хосейна Мусаві – близько 34%.

Протягом останніх років іранці досить успішно користувалися багатьма популярними на Заході соціальними медіа – наприклад, найпопулярнішою в світі соціальною мережею Facebook та відеосервісом YouTube. Уряд всіляко намагався контролювати використання інтернету, особливо нових сервісів. У країні є лише один провайдер інтернету, і він державний.

Тому іранцям постійно доводилося вдосконалювати своє мистецтво користування інтернетом, обходячи державні заборони. І багатьом це вдавалося – мільйони іранців щодня вільно користувалися багатьма офіційно забороненими та закритими в Ірані сайтами. Саме такі навички стали одним із визначальних факторів, що сприяли поширенню інформації поза межами Ірану, оминаючи інформаційні фільтри державної Telecommunications Company of Iran.

У багатьох людей через стереотипні уявлення на незнання історії Ірану можуть виникнути сумніви щодо рівня використання інтернету в цій країні та спроможності населення використовувати його як інструмент у боротьбі проти влади.

Варто знати, що в 1970-х роках Іран був найбільшою в світі після США країною за кількістю мейнфреймів – великих комп’ютерів, а компанія IBM мала тут один із найбільших офісів. Саме з тих часів комп’ютерна інженерія є однією з найпопулярніших в Ірані спеціальностей. 23 мільйони іранців (17-те місце в світі) користуються інтернетом, а рівень його проникнення є значно більшим, ніж, наприклад, в Україні. Важливо, що майже всі користувачі інтернету – це молодь віком до 30 років, які найактивніше беруть участь у протестах та підтримують Мусаві. Допомогу надає також іранська діаспора в багатьох країнах, але про це нижче.

Для багатьох оглядачів було несподіванкою те, що традиційні медіа не одразу розпочали активно висвітлювати іранські події. Це навіть призвело до проведення багатотисячних інтернет-флешмобів з метою примусити провідні світові медіа приділяти більше уваги Ірану. Наприклад, у Твіттері кілька днів тривала акція, коли десятки тисяч користувачів використовували в своїх повідомленнях мітку (хештег) #CNNfail, показуючи, як багато людей не задоволені тим, як CNN висвітлює іранські події. Канал уже на другий день відреагував на цю акцію та значно посилив інтенсивність репортажів про ситуацію в Тегерані.

Утім, цього разу традиційні медіа відігравали хоч і важливу роль, та все ж громадянська журналістика у виконанні пересічних іранців мала значно більше значення та більший вплив на сприйняття іранських подій у всьому світі.

Ще задовго до гуманітарної кризи, що виникла в країні одразу після виборів, лідер опозиції Мір-Хосейн Мусаві створив своє представництво у соціальній мережі Facebook.

Через Facebook Мусаві інформує про найважливіші події, акції, новини. Одне з гасел його сторінки звучить так: «Сьогодні ти є медіа, це твій обов’язок бути репортером, щоб надія не померла». Мусаві постійно закликав прихильників вести активну медіакампанію в інтернеті.

Важливим кроком щодо поширення інформації поза межами країни стало введення перської мови в сервісі перекладів Google Translate. Завдяки цій новації, а це сталося вже на 4-й день після виборів, відкрилася можливість в онлайн-режимі перекладати як окремі повідомлення з перської англійською (і навпаки), так і цілі сайти. Перську мову того ж дня ввів і Facebook.

Подією, яка суттєво змінила хід протестів у Тегерані, стало вбивство 26-річної Неди Солтани під час однієї з мирних акцій протесту. Куля влучила в голову Неди, і за хвилину після поранення вона померла на руках свого друга. Один із учасників мітингу зняв на мобільний телефон останні секунди життя Неди (будьте обережні: якщо ви вагітні або маєте слабкі нерви, краще не дивитися) – щоб переглянути відео, необхідно пройти верифікацію вашого віку.

Відео за кілька годин обійшло світові ЗМІ, потрапило до YouTube, його переглянули мільйони людей по всьому світу. Жахлива картина життя, яке на очах покидає молоду дівчину, уразило всіх. За рівнем впливу на людську свідомість це виявилося сильнішим за всесвітньовідоме фото в’єтнамських дітей, які з криками та жахом в очах утікають від напалму.

Неда стала символом революції. Її фотографію почали миттєво поширювати серед жителів Тегерана.

Влада швидко відреагувала на зростаючу популярність загиблої дівчини. Сім’ї заборонили проводити прощальну службу в мечеті, а з фасаду її будинку примусили забрати чорні траурні стрічки, побоюючись, що помешкання Неди може стати місцем паломництва новореволюціонерів.

Але інформаційну війну, принаймні на зовнішньому фронті, влада вщент програла, хоча мала повний контроль над медіа. Інформаційну блокаду не вдалося втримати навіть через заборону іноземним журналістам вести репортажі. Смерть Неди стала одним із найбільших ударів по іранській владі.

Всередині країни влада намагалася продемонструвати нібито високий рівень підтримки з боку населення. Інколи траплялися казуси. Так, наприклад, на одному з найпопулярніших блогів у США – BoingBoing – було розміщено зображення, які підтверджують, що іранська пропаганда домальовує юрби своїх прихильників на офіційних фото.

Навчена досвідом багатьох країн (в т. ч. й України 2004 року), іранська влада першого ж після виборів дня відімкнула можливість надсилання та отримання SMS-повідомлень. А в місцях можливого масового скупчення людей стільниковий зв’язок було взагалі вимкнено. Передбачалося, що саме SMS стануть головним інструментом взаємодії протестувальників.

За умови неможливості використання мобільних телефонів як засобу комунікації, протестувальники активно використовували нові медіа. Одним із найуживаніших інструментів був сервіс мікроблогінгу Twitter. Вплив Твіттера на загальну інформаційну ситуацію був настільки значним, що Держдепартамент США офіційно звернувся до сервісу з проханням відкласти заплановані профілактичні роботи, в результаті яких Твіттер мало бути відключено на кілька годин, – саме тоді мали відбуватися кілька важливих акцій іранської опозиції.

У Твіттері користувачі активно користувалися хештегом #iranelection, через який можна знайти фотографії, прямі репортажі, відео та просто обговорення подій, пов’язаних з іранськими виборами. Повідомлення з’являються що 10-15 секунд.

Відео та фотографії стали найважливішим елементом емоційної складової інформаційної кампанії протестувальників. На YouTube можна знайти понад 10 тисяч різноманітних відео, пов’язаних із подіями в Ірані. Більшість із них зроблено пересічними протестувальниками.

Фотографії дуже швидко потрапляли в блоги та інші соціальні сервіси. Завдяки використанню позначки iranelection, аналогічній твіттерівському хештегу #iranelection, фотографії легко було знайти. Лише на Flickr їх близько 5 тисяч. Серед них можна знайти як професійні фото провідних світових інформаційних агенцій, так і фото, зроблені мобільними телефонами.

Активні дії прихильників Мусаві в інтернеті, які викликали симпатію з боку людей у різноманітних куточках світу, давали моральне право посольствам багатьох країн надавати гуманітарну допомогу іранцям, що постраждали під час розгону мітингів. Хоча пізніше МЗС Ірану викликав усіх «винуватих» послів, щоби припинити втручання іноземців у внутрішні справи країни. Керівники багатьох країн світу виступили з різкими заявами щодо методів боротьби з опозицією влади Ірану.

Найактивніше і, можливо, найефективніше працювали американці. Барак Обама розпочав один зі своїх брифінгів для журналістів з окремого звернення стосовно ситуації в Ірані. Незабаром на сайті Білого Дому з’явилося відео цього звернення з субтитрами перською мовою та транскриптом виступу англійською та перською.

Після брифінгу на Твіттері Білого Дому з’явився запис перською мовою, який завдяки Google Translate можна перекласти як «Виступ президента Обами щодо ситуації в Ірані в перекладі перською», далі йшов лінк на вищезазначене відео.

Адміністрація Обами активно демонструє: вона бачить, що відбувається в Ірані і, принаймні на словах, підтримує протестувальників.

Ще однією активною групою підтримки стали хакери. Допомагати тим, хто страждає від утисків державних органів, – одне з улюблених занять міжнародної хакерської спільноти. Автори найбільшого в світі торент-трекера The Pirate Bay створили спеціалізований форум для жителів Ірану – «Анонімний Іран». Тут всі охочі могли отримати консультації щодо анонімного користування забороненими в країні сайтами, викладати картинки, відео та важливі новини.

Сайти державних структур Ірану «хактивісти» активно атакували. Для цього навіть викладали перелік сайтів, на які необхідно здійснити DDoS-атаки. Окрім державних сайтів, хакери воювали й проти сайтів/блогів, що підтримують нинішню владу, а також урядові новинні сайти.

Водночас було багато й тих, хто закликав припинити DDoS-атаки проти сайтів іранського уряду, оскільки вони створюють проблеми не лише для уряду, а й для протестувальників, які й так мають «ледве живий» інтернет. Адже інтернет-провайдер в Ірані, як ми вже казали, один. Державний. Окрім того, було чимало дискусій стосовно вибіркового застосування DDoS-атак. Деякі експерти дивувалися, чому DDoS-атаки проти грузинських сайтів (під час російсько-грузинської війни) – це погано, а проти іранських – добре.

Найбільш ефективна допомога для іранців полягала можливості анонімного відвідування заборонених сайтів. Для цього використовували проксі-сервери. Про що йдеться? Якщо іранські спецслужби побачили, що на якомусь сайті розміщено невигідну для них інформацію, – сайт додають до чорного списку й іранці не мають до нього доступу. Завдяки проксі-серверам іранський користувач заходить не напряму на заборонений сайт, а на проксі-сервер, через який далі перенаправляється на заблокований сайт.

Таким чином службі безпеки Ірану доведеться блокувати не YouTube чи Twitter, а шукати тисячі проксі-серверів, розкинутих по всьому світу. Що, насправді, є нереальним завданням. Єдиний вихід – це взагалі вимкнути інтернет. Але навіть в Ірані державний апарат та переважна більшість комерційних компаній залежні від інтернету. Тому його відключення може призвести до вкрай негативних наслідків.

Загалом спецслужби Ірану досить швидко відреагували на гіперактивність своїх громадян в інтернеті. Вони створили десятки екаунтів на Твіттері, які нібито повідомляли найсвіжіші новини про ситуацію в країні. Але насправді головна їхня мета полягала в дезорієнтації протестувальників – подаючи їм хибні сигнали та новини. Ну, й не останнім фактором було бажання ввести в оману тих, хто живе поза межами Ірану.

Прихильники опозиції постійно моніторили вияви активності таких екаунтів та повідомляли про них через свої офіційні канали, наприклад, твіттер Мусаві.

Цікаво, що після зниження активності протестувальників уряд почав застосовувати інтернет-технології для розправи над ними. Наприклад, урядовий сайт Gerdab.ir розміщує відео та фото найактивніших протестувальників та просить людей допомогти ідентифікувати їх – з’ясувати імена та місце проживання.

Чималу роль у поширенні інформації через інтернет зіграла іранська діаспора. Іранців по світу розкидано мільйони, тож більшість мають родичів поза межами країни. Часто саме цей канал використовують для донесення інформації про події в країні за кордон. Достатньо було надіслати імейл (попередньо зашифрувавши його – благо, більшість знають, як це робити) з фото чи відео своєму родичу в Данії, а той уже знайде можливість розмістити цю інформацію так, щоби весь світ мав до неї доступ. Наприклад, на сайті TehranBureau.com. Дехто передавав інформацію просто через телефон. Житель Тегерану розповів – родич передав через Твіттер та особистий блог.

Пересічні жителі багатьох країн теж виказували підтримку іранським протестувальникам. Наприклад, тисячі користувачів Твіттера змінили кольорову гаму своїх фотографій – насичували їх зеленим кольором.

А співак Джон Бон Джові на знак солідарності записав пісню Stand By Me спільно з іранським співаком Енді Мададіаном. Один із куплетів Бон Джові заспівав перською:

Хоча опозиції не вдалося досягти бажаного результату, все ж іранські події продемонстрували, що нові медіа, навіть за умови тотального контролю з боку держави, можуть стати потужним інструментом, що забезпечує ведення ефективної інформаційної політики та створює умови для об’єднання громадян проти небезпек, що виникають.

Для багатьох скептиків, які досі не вірять у силу нових медіа, тепер є підстави серйозно задуматися про наслідки, до яких може призвести ігнорування інтернету як інструменту. Хоча варто розуміти, що цей інструмент можна застосовувати у боротьбі як проти «зла», так і проти «добра».

Оригінал цієї моєї статті опубліковано на Телекритиці.