Якщо хтось не в курсі, то президентські вибори у нас вже почались. На ТБ з‘явились перші політичні ролики: Тимошенко розповідає про енергетику та літакобудування, а Інна Богословська просто говорить про те, що вона йде в президенти.
30 секундний ролик Богословської закінчується пекшотом її офіційного сайту – bogoslovska.com. Одразу подумав – ну раз рекламують, значить щось там є варте уваги. Чому саме така думка відвідала з дружнім візитом мою голову? Бо мені видається логічним – рекламувати такий домен, відвідавши який людина/прибічник/виборець з великим степенем ймовірності повернеться туди ще не один раз.
Але українські політики мене вже в котре розчарували. Чергове незрозуміло для чого створене чудо українського інтернету. Я, звичайно, розумію, що Богословська – це технічний кандидат. Та навіть технічний кандидат хоча б для виду повинен мати команду, думати про прибічників, сприяти об‘єднанню прибічників, створювати їм відповідні умови…
Ладно, поїхали. Сайт вас вразить здоровенною фотографією жінки в червоному – Богословоської, позаду якої видніється лівий берег Києва. Сайт двомовний, але новини чомусь в обох версіях різні (про це нижче).
Сайт має 3 розділи: Новини, Відозвернення, Контакт (єсть контакт!). Хоча насправді на сайті є лише один розділ – це новини, бо два інших – відеозвернення та контакт – це статичні об‘єкти. Перший –сторіночка з роликом, який зараз крутиться по ТБ, другий – форма зворотнього зв‘язку.
Не знаю, чи робили розробники сайту Богословської до цього проекту якісь інші, але для себе відзначив, що робота зроблена бездарно. Не прописати ключові слова, дескріпшн, взагалі не зроблені тайтлз (title) – це ж як треба любити свого клієнта, щоб підсовувати йому таку свиню.
Цікаво, що новини українського та російського розділів не ідентичні – не все, що є в укрверсії є в російській, і навпаки.
Є, наприклад, в російській версії брєдова мега новина: Интернет-конференция Инны Богословской. Новина починається шматком якоїсь заяви Богословської про аграрний фонд, а далі йде кілька абзаців біографії. Так і не зрозумів, до чого тут інтернет конференція.
Як ви певно здогадались одразу – ніяких варіантів соціалізації на сайті нема. Сторонні люди не можуть ні реєструватись, ні спілкуватись, ні навіть коментувати будь-що. Єдине, що ви маєте право зробити – це залишити своє повідомлення через форму зворотнього зв‘язку.
Але Інна Германівна (точніше, люди, які працюють в неї) пішла трохи далі, ніж інші українські політики, що намагаються освоювати інтернет. Для неї були створені 4 екаунти: профайл у діловій соціальній мережі LinkedIn, екаунт в Twitter, екаунт в ще одній діловій але вже польсько-українській соціальній мережі Profeo, і сторінка (page) у Facebook.
Всі екаунти голі. В LinkedIn Богословська має лише 2 контакти, в Profeo – 1, сторінка у Facebook має 5 фанатів, в Твітері – жодного фоловера з України, окрім мене. Всі інші – це ті, яких “видають” по замовчуванню при реєстрації екаунта (якщо не відмовитись від фоловення їх) – всякі там текранчі, білі доми, оніон та інші популярні користувачі Твітера.
До речі, варто людям, які працюють з Богословською трохи підняти свій рівень знання англійської, бо ставити в профайл в LinkedIn таку фразу «First deputy head of Commitee in Questions of Culture and Religion». Прям спеціаліст з Квещінсів культури та релігії.
Все це виглядає якось і смішно, і сумно. Невже в Інни Германівни взагалі нема друзів, знайомих чи хоча б працівників її штабу, які зафоловили/френдили/“ставали фанатами” її профайлів? Бідна Богословська – і вже ніби має досвід роботи з інтернетом. Принаймні є два сайти – Віче та її особистий Інна, які існують вже не перший рік. Але й це не допомогло їй.
Українські політики не припиняють мене дивувати. Якщо в кінці 90-х технічне завдання на розробку сайту звучало десь так – “зробіть красивенько, з фотографіями, і щоб там новини всякі були”, то за 10 років еволюційно-революційного розвитку інтернету політики доросли до кількох лінків на соціальні сервіси в інтернеті. Для чого їм це – поки що не знають, але чули, що так треба.
