Леся Оробець – одна з наймолодших українських депутатів. До парламенту вона потрапила в 2007 році (фракція НУНС), коли їй було всього 25. Пані Леся протягом останніх півтора років вела доволі активну політичну діяльність – вона є заступником голови партії «Єдиний Центр».

Але для читачів Вочера Леся Оробець має бути цікавою в першу чергу завдяки своїй онлайн активності. Молодий політик веде ЖЖ, має свій приватний сайт, а твітер екаунт, який з‘явився всього два тижні тому вже встиг стати подією в українському політичному інтернеті.

Пані Леся, на відміну від переважної більшості українських політиків-експериментаторів, сама веде свої екаунти, відповідає на запитання, спілкується зі спільнотою. Їй це непогано вдається. Читати її записи цікаво.

Ми вирішили поспілкуватись з пані Лесею і розповісти більш детально про її досвід використання соціальних медіа та поділитись думками щодо впливу інтернету на сучасну українську політику:

Леся Оробець, фото з офіційного сайту

– Пані Леся – ви один з небагатьох українських політиків присутніх в інтернеті: у вас є свій сайт, влітку минулого року ви завели ЖЖ, а нещодавно стали твітерянкою. Ваша інтернет діяльність – це експеримент чи чітко продуманий план?

– Наша політика, як мінімум, не публічна. Вона вже років десять потребує нової якості, у тому числі інформаційної. З одного боку, стан політичної дискусії в традиційних медіа змушує шукати альтернативні платформи для обміну думками. З іншого – вихід на більш зручний для громади спосіб комунікації зі мною, як з народним депутатом.

До прикладу, мій сайт дозволяє звернутися до мене офіційно листом і з проханням або запитанням. І що? За два роки життя сайту цим шансом скористалося менше сотні людей. Натомість, фідбек у ЖЖ і Twitter просто вражає.

І ще. Як на мене, мати власний сайт або ж сторінку в ЖЖ – ще не означає «присутності» в Інтернет. Особисто знаю колег-депутатів, що не знають навіть паролів власних сторінок.

– Ваша інтернет-активність приносить якусь реальну користь чи лише забирає час?

– Про користь важко судити мені особисто. Читайте відгуки. Я їх не видаляю.
З останніх спроб – реакція на заклик твітерян не голосувати за проект закону 4778, яким знову проштовхувалися неперевірені вакцини. Як виявилося, рада фракції з законодавчої ініціативи просила проект підтримати, між тим як решта експертів дружно не радила цього робити. Переговорила з колегами. Проект не пройшов.

Утім, найбільше дякують журналісти. За інформацію. Ми разом завдали серйозного удару по ситуації, за якої доступ до інфи надавався лише «обраним» журналістам, яким партійні PR-служби традиційно «зливали» інформацію.

– Ви не пишете у своєму ЖЖ про особисте життя, сім‘ю. Ви свідомо уникаєте цієї теми?

– Не уникаю. Просто про такі речі найчастіше пишу тільки для друзів.

– Ви відкрили екаунт у Твітері 16 лютого, а за тиждень там з‘явився перший запис, а ще за 2 дні ви стали мегпопулярною твітерянкою завдяки прямій трансляції подій, що відбувались на засіданні франкції НУНС. Все це виглядало доволі провокативно. Я, наприклад, сприйняв трансляцію, як усвідомлену дію з метою розкрутки вашого екаунта, дехто вважає, що трансляція – це був запланований злив інформації з засідання фракції. То що ж це насправді було?

– Я вже пояснювала дещо на власному блозі. Реально дістали подвійні стандарти. Скільки разів фракція була «закритою», а вже за кілька хвилин УП чи УНІАН розміщував фрагменти сказаного за зачиненими дверима. Під певним кутом зору. До того ж, рішення про, так звану, «закритість» приймалося не колегіально, а секретаріатом фракції. Якщо люди не чують слів, їм доводиться рахуватися зі справами.

трансляція з засідання франкції

– Як прореагували колеги, коли дізнались про те, що ви вели трансляцію. Чи змінилося ставлення до вас?

– Люди, яких я дуже поважаю, привітали з успіхом. А декому, ясна річ, це не сподобалося.

Із найбільших втрат – кава, яку пообіцяла кожному, хто покаже колезі-депутату, що претендував на монополію в подачі ЗМІ інфи з фракції, мої пояснення.

– Чи запитують поради?

– Ні, таких ще не було.

– Чи можуть соціальні медіа вплинути на українську політику? Що для цього потрібно?

– Безумовно можуть. Адже досі ледь не єдиним джерелом поширення інформації лишаються традиційні медіа (телебачення, преса, радіо). І той, хто їх контролює (володіє), впливає на формування громадської думки.

У соціальних мережах поширення інформації контролювати нереально. А громадська думка формується на основі реальної інформації. Тобто вона формується людьми, а не власниками мас-медіа.

– Чимало українських політиків починають всерйоз задумуватись про використання соціальних медіа в своїй діяльності. Яку пораду дасте їм?

– Можу переадресувати хорошу пораду, яку отримала від одного з моїх «фоловерів» у Twitter, – бути особистістю. Це головне.

– Чи читаєте блоги, твітери українських політиків. Яких саме?

– Подобається, до прикладу, блог Сергія Одарича. Шкода, що маємо так мало блогерів з числа міських голів. Адже саме від них можна дізнатися про реальну ситуацію на місцях. Скажімо, піарники БЮТ можуть скупити хоч всі медіа Черкас, але Сергій все одно розповість, як держказначейство заморожує міські гроші всупереч усім законам.

Як на мене, це реальна можливість піддавати сумніву інформацію з «телевізора». Так би мовити, перевіряти на правдивість.

– Яким телефоном і програмою ви користуєтесь для твітання.

– Ще досі експериментую. Як правило, «твічу» з ноутбука чи комп’ютера в своєму кабінеті ВРУ. Кілька разів пробувала через SMS зі свого Nokia 5800, але твіти чомусь не завжди доходять. Доводилося дублювати SMS помічниці, яка, в свою чергу, «світила» з комп’ютера. Зараз все відлагодила, тож твітуватиму через смс.