«Коли ви вмикаєте комп’ютер, починає працювати сім моїх патентів. Друкуєте букву — теж», — так пояснює свій внесок у еволюцію комп’ютерного світу Любомир Романків, який досі приділяє багато уваги ще й українській скаутській організації Пласт.

Любомир Романків — провідний науковець компанії IBM в галузі комп’ютерних технологій, винахідник процесів створення індуктивних і магніторезистивних мікроголовок для запису інформації, що уможливили появу жорстких дисків та персональних комп’ютерів, автор і співавтор більш як 65 патентів. Народився на Львівщині в Жовкві, а зараз проживає в містечку Браєркліф Манор, штат Нью-Йорк. Пан Любомир досі є директором відділу електрохімічної технології й магнетизму Дослідницького центру корпорації ІВМ.

У березні 2012 року Романків введений до Зали національної слави США, є одним з десяти винахідників (разом зі Стівом Джобсом), удостоєним такої честі.

За значні досягнення Романків отримав медаль Перкіна — найвищу відзнаку Товариства хімічної промисловості США (1993), медаль Вітторіо де Нора від Електрохімічного товариства США (1994), відзнаку пам’яті Морріса Н. Лібмана від IEEE (1994), Винахідник Року за версією Асоціації прав інтелектуальної власності Східного Нью-Йорку (2000) і Винахідник Року (Асоціація права інтелектуальної власності Нью-Йорку, 2001 рік). Отримав 13 нагород за видатні винаходи та внесок від IBM і 25 нагород за винаходи та досягнення.

Нещодавно в інтерв‘ю газеті День Романків розповів, як його винахід допоміг створити перший комп‘ютер Apple.

— У мене вклали свої знання багато людей, – розповідає Романків, – передусім мої батьки. Вони дуже дбали, щоб я закінчив гімназію. Навіть якщо це було приватно. В часи війни офіційно школи не було, і вони давали мені приватні уроки, вкладали в це свій час.

У сфері науки моїм найбільшим світочем був мій декан в Альбертському університеті. Йому зараз 96 років. Він переконував нас: якщо ви робите якусь технічну роботу, то важливо, щоб вона приносила користь вам не лише в можливості опублікувати тези в науковому збірнику, а щоб результат вашої праці був настільки вагомим, що ви, принаймні, змогли отримувати зарплату до кінця вашого життя, а ще краще — щоб віна1 була у 100 і 1000 людей. Це було частковою мотивацією для мене, коли я працював над створенням магнітних головок. Я знав, що цю технологію використовуватимуть багато людей. Можливо, я не ставив собі за мету аж такого запитання: який вплив це матиме на людство? Для мене стояло завдання записувати інформацію, яка створювалася на комп’ютері, щоб вона не пропадала. То було єдине завдання. Але як показав час, цифровий запис став основою комунікації світу.

Завдання було знайти спосіб замінити головки, які тоді робилися у вигляді магнітної підкови, яка вручну обмотувалася дротиками, тому коштували дуже дорого. До того ж їх неможливо було робити меншими. Тому потрібно було знайти спосіб, який би давав можливість перейти на серійне і дешеве виробництво.

В той же час, коли працював я, аналогічну технологію розробляли дев’ять інших фірм, розв’язуючи таке саме завдання. Вони мали різні підходи й теорії. А я мав знання хімічної інженерії й електрохімії в поєднанні з металургією. Саме вони дали мені можливість поєднати питання магнетизму із електрохімією. Що для більшості моїх конкурентів було неможливо.

Люди, які працювали на наших конкурентів, були фізиками, для них зрозуміти електрохімію було дуже важко. Вони сприймали її як чорну магію. Електрохімія «жила» тоді лише десь в університетах у вигляді теоретичних робіт. Або ж на фабриках, де виготовляли біжутерію чи щось подібне. Але там не потрібно було мати певних властивостей металу, треба було лише, щоб продукт мав гарний вигляд: щось було посріблене чи позолочене. Натомість для головок я мусив винайти матеріал, який би мав різні «магічні» властивості.

Потрібно було працювати над дуже тонесеньким прошарком на відстані одної сотої міліметра від катода. Це — електрод, на який я складав цей метал.

У мене була певна інтерпретація того, як це відбувається. Але ще був ангел-охоронець, який сидів на плечі. Якщо я про щось думав і вважав, що так має бути, він мені говорив «так», отже — тепер вірно, або — ні. Ангел підшіптував мені. Дуже частот інтуїція відіграє велику роль.

— Першим користувачем вашої технології був Стів Возняк. Він придбав перший маленький жорсткий диск, який ІВМ випустила на ринок. Це було ще до того, як ваша компанія почала створювати власні настільні комп’ютери. А Стіву Возняку та Стіву Джобсу тоді вже вдалося створити свій Apple-1. «Команда Стівів» не пропонувала вам тоді перейти до них?

— Ні. Й не могли мені пропонувати. Вони отримали можливість зробити свій перший ПК щойно ми виготовили перший малий диск. До цього моменту в них нічого не виходило й не вийшло б. Вони почали випускати свої перші ПК, закупивши у нас партію перших дисків.

Тоді, коли наші імена зі Стівом Джобсом внесли до Зали національної слави у Вашингтоні, мене вітали буквально так: «Ти досягнув такої ж слави, як і Джобс». А мої колеги, які працювали зі мною, говорили мені: «Ти їм поясни, що якщо б ти не винайшов того диска, то Стів Джобс не мав би чим похвалитися і не увійшов би до Зали слави». Дійсно так і є. Перші диски, які ми створили, купив Возняк, а згодом він збудував перший комп’ютер. І лише пізніше Стів Джобс розвинув технологію далі.

В темі магнітного запису та передавання інформації найбільше нас, українців. До речі, я хотів би відзначити такого всесвітньо відомого науковця — Чаровського. Він, на жаль, уже помер. Чаровський — українець, пластун, який колись працював у АТР. Він винайшов спосіб передачі даних на дуже далеку відстань по волокнах. Якби не винахід Чаровського, хтозна, можливо людство й надалі передавало б інформацію за допомогою електроструму, а не оптоволокна.

— У листопаді цього року виповнюється 51 рік, як ви працюєте в компанії ІВМ. Знаю, що ви дуже пишаєтеся цим. Але мушу запитати: ви за цей час не думали змінити місце роботи? Компанія пережила багато трансформацій. І сьогодні далеко не найкращий стан справ у ІВМ…

— Я мав дуже багато пропозицій змінити місце роботи. Якби я пристав на котрусь, то був би сьогодні, наприклад, директором дослідного Центру фірми Сігель. Мені пропонували таку посаду свого часу. Я відмовився. Якби я пішов туди, я б працював виключно у сфері магнітного запису, й усе. А мені цікаво багато інших речей. Коли я залишився в ІВМ, в мене відкрилися нові горизонти й можливості. Я почав працювати над рентген-літографією, над використанням електрохімії для упакування чіпів… Сьогодні працюю над сонячними батареями, наразі — над індикторами зміни струму, який доходить до чіпа. Я працюю в різних сферах, а якби я змінив роботу, то був би обмежений єдиною ділянкою. Мої зацікавленння є набагато ширшими, аніж магнітне записування. Це лише було моїм кроком, який відкрив мені дорогу до багатьох дверей.

Фото в публікації Артема ЖУКОВА, «День»