The Village – медіа, що пише про культурне та суспільне життя міста, про комфортне проживання в ньому. Розпочавши свою історію як спецпроект, самостійне видання The Village вперше з’явилося на ринку у 2012 році, швидко набрало популярність та почало завоювання аудиторії великих міст у Росії, Україні, Білорусі та Казахстані. Український відділ видання припинив існування у 2014 році, до перезапуску у 2017-му, коли у видання запросили нову команду на чолі з Андрієм Баштовим – колишнім журналістом та згодом очільником відділу digital Hromadske.ua. Андрій розповідає, як їм вдалося відродити видання, прогнозує, як найкраще заробляти медіа в найближчому майбутньому, та розповідає, коли від The VIllage чекати сюрпризів.
– Андрію, ти працюєш редактором The Village Україна з лютого. Що відбувалося з виданням за цей час?
– Я про це можу довго говорити! Але якщо коротко: ми запустилися, це наш основний успіх. Ми влучили в нашу цільову аудиторію, це наш другий основний успіх. І ми довели за цей час, що наша бізнес-модель є робочою, життєздатною. І це наш успіх №3, власне, наше останнє досягнення. Всі наші провали, помилки, сподіваюся, залишилися непоміченими, тому що в більшості випадків це завали дедлайнів чи щось подібне. Ми працюємо в режимі стартапу, тому регулярно перебудовуємо процес випуску матеріалів, враховуючи усі дані, які надходять від нашої аудиторії, від аналітиків. Аудиторії це не дуже помітно, зсередини ж значно більше деталей змінюється. Наша задача – якісно обслуговувати аудиторію, щоб вони не помічали цих внутрішніх перебудов. Не хочу наврочити, але поки що справи йдуть прекрасно, на щастя.
– А з емпіричної точки зору? Ви починали вже з якоїсь точки, тому що The Village в принципі не новий бренд в Україні. Як все зросло за півроку?
– Ми починали з нуля, тому шо у нас не було представництва в багатьох соцмережах, був мертвий паблік в Фейсбуці, без охоплень практично, сайт не мав індексації в Гуглі, він був створений з нуля з завантаженим туди архівним контентом. Це не зовсім перезапуск, це швидше повернення бренду на ринок у цілком інакшій формі.
– Як так сталося взагалі, що The Village запустився? Чому інвестори зацікавилися, особливо враховуючи той факт, що видання колись вже закривалося, чому ви вирішили його перезапустити знову, або запустити з нуля, як ти кажеш?
– Варто розуміти чому на той момент The Village зник на українському ринку. Єдиною і основною причиною тому була ситуація на рекламному ринку. Тобто це було спричинено не внутрішніми, а зовнішніми факторами. Зовнішні фактори змінилися з того часу. Ситуація на рекламному ринку не є ідеальною зараз, але вона стала значно кращою, ніж була тоді. Відтак, з’явилися всі передумови, щоб запустити The Village. Якщо ми можемо існувати успішно за рекламною моделлю, значить, все добре.
– А з чим був пов’язаний обвал ринку, з Євромайданом?
– Майдан, економічна криза. Може, президент не подобався тоді ринку)))
– Вочевидь, це зовсім різні видання – The Village Україна тоді та зараз, – але при цьому це все одно бренд, який асоціюється в українців більше з Росією. Тебе не звинувачують у зраді?
– Закиди були, але вони були швидше в жартівливому форматі. Коли ми запускалися, помітили, що є величезне сформоване очікування аудиторії щодо повернення медіа такого формату на ринок. На такій хвилі позитиву людям, які можливо й хотіли нам доікнути, було б це робити дуже некомфортно. Більшість хейтерів зазвичай не хочуть іти врозріз із суспільною думкою. От якби ми оступилися, тоді б почалися проблеми. У нас в Україні традиційно б’ють ногами тих, хто слабкий.
– А не було думки запуститися під власним брендом? Як ти думаєш, якби це було абсолютно нове ім’я на ринку, чи досягло б воно таких же результатів, яких зараз досяг The Village Україна?
– З мого боку було б нечесно відповідати на це питання, бо ініціатива запустити The Village Україна не належить мені, мене лише запросили запускати проект як редактора. Важко припустити, що ми б досягли такого рівня. У будь-якому випадку потрібні були б інакші ресурси, зовсім інша бізнес-модель. Все було б абсолютно інакше, тому точно сказати важко.
– Скажи, будь ласка, які тексти у вас не набирають багато переглядів, але ви при цьому не перестанете їх ставити, а які могли б набрати багато переглядів, але при цьому ви їх не будете ставити ніколи?
– Ми не граємо в жовті теми, ми не тиснемо на людські емоції. Будь-який соціальний контент, яким традиційно легко спекулювати, легко видавлювати з людей сльозу і змушувати їх клікати-шерити-лайкати – такого контенту у нас не буде. З іншого боку, ми сповідуємо сервісний підхід у висвітленні соціальних тем. Це означає, що будь-яка історія мусить нести додаткову цінність для читача. Зазвичай наші герої або пережили, або переживають якийсь досвід, який може бути цінним для інших. Відтак вони діляться якимись порадами і дуже спрощують життя читачам. Навіть коли ти читаєш про чужу проблему, ти не просто читаєш, щоб жаліти людину – ти розумієш, як поводити себе в цій ситуації, або як допомогти людині в цій ситуації.
Якби я відповідав не подумавши, я б сказав: «Ми завжди будемо ставити соціальні історії, це важливо, соціальна журналістика в Україні мусить існувати незалежно від кількості переглядів». Але справа в тому, що якщо їх добре зробити, то вони теж заходять так само якісно, добре, і зрозумілі для аудиторії, як і будь який інший контент на The Village.
Є контент, що точно не назвеш рейтинговим, але який ми будемо продовжувати писати в розумних межах – це сервісні новини, які стосуються малої кількості аудиторії, але конкретно для них є дуже важливими. Новини в змінах руху громадського транспорту традиційно не набирають багато переглядів, але ми розуміємо, що комусь вони критично необхідні. Ми ж не заради трафікогенерації існуємо, ми виконуємо зрозумілу інформаційну функцію для зрозумілої аудиторії.
– А як медіа, яке виконує зрозумілу інформаційну функцію для зрозумілої аудиторії, заробляє?
– Це цілком традиційна бізнес-модель: банерна та нативна реклама. Цим у нас займається студія нативної реклами Zdatni, яких я за звичкою називаю комерційним відділом, хоча вони, насправді, незалежна комерційна організація. Їх задачею, власне, є забезпечення монетизації проекту.
– І таким шляхом ви в принципі повністю свої потреби задовільняєте?
– Так. Журналісти із нами працюють, ми не є збитковими, і наскільки я розумію, наша прогресія позитивна зараз.
– Як ти думаєш, у 2018 році які нові способи монетизації з’являться, а які зникнуть?
–У будь-якому випадку, йти зараз далеко від нативної реклами не можна, тому що це один із дуже важливих та зручних способів чесно та відкрито монетизуватися. Медіям важливо пам’ятати, що нативна реклама має залишатися цінним контентом, а не просто проплаченою публікацією брендів. Інтеграція бренду має задовольняти потреби замовника, і при цьому не йти врозріз із потребами аудиторії. Я очікую нарешті на українському ринку якісної інтеграції в мультимедійні продукти.
– У минулому ти працював на Громадське телебачення. Чому на The Village так мало відео, або навіть немає взагалі?
– Воно там точно буде, але коли це буде економічно вигідно і обґрунтовано. Ми запускаємося з нуля, ми не витрачаємо зайвих ресурсів, рухаємося дуже спокійно, не ризиковано. Як тільки ми зрозуміємо, що нам доречно інвестувати у розвиток цього продукту, ми це зробимо. Можливо, це відбудеться вже наступного року.
– The Village є міським виданням. Ти читаєш якісь інші міські видання?
– Основну функцію міського медіа виконує моя команда. Я маю дуже інтенсивний робочий графік, тому зазвичай встигаю переглядати лише наш контент. Але я дуже люблю «Хмарочос», завжди їх читав. Вони мені пояснюють, як розвивається міське середовище, пропонують більш науковий підхід. Ми порівняно з ними більш масові.
Специфіка міських видань у тому, що їхні проблеми цікавлять здебільшого локальну аудиторію, тому регіональні міські видання я не дуже читаю. The Village позиціонує себе як всеукраїнське видання. У нас є значна частина контенту, який географічно не прив’язаний до локації. 85% аудиторії це кияни, але при цьому ми активно залучали до аудиторії мешканців Львова та Одеси. На цьому етапі у нас є багато цікавих конкурентних варіантів того, як має розвиватися видання. Я думаю, що в районі Нового Року ми зможемо анонсувати якісь цікаві зміни, цінні для аудиторії.
– Це вихід на регіональний рівень?
– Не обов’язково, це один із варіантів. Два місяці тому я був упевнений, що ми саме підемо цим шляхом, але є інші варіанти, які виглядають прекрасно. Сподіваюся, в районі нового року будуть новини.
– Чи перспективно зараз запускати якесь локальне видання?
– У мене є відчуття і припущення, що регіональні медіа зараз стали б перспективним напрямком: аудиторія є, потреба брендів комунікувати з цією аудиторією теж є. Але я поки що не бачу дієвої бізнес-моделі для таких видань. Зайнятися цим точно варто, але починати варто з досліджень, розрахунків, бізнес-планів, вивчення кейсів. Ймовірно, на ринку може бути багато дрібних медіа, які досить ефективно існують, але про них не знають.
– Як мають відрізнятися міські медіа Києва, Львова, Одеси, Конотопа?
– Специфіка міських медіа – це медіа, яке гостро, швидко, оперативно реагує на конкретні потреби людей, сконцентрованих у певній локації. Контент має відрізнятися за тематичним наповненням, можливо, форматами, які десь є більш-менш прийнятними, але не якістю. Я не дуже прихильник розмежування контенту на «розумний» і «масовий». Мені здається, що якісна журналістика полягає в тому, щоб пояснювати більш складні речі так, аби це було зрозуміло будь-якій людині. Розповідати, що ми робимо дуже високочолий контент для високочолих людей, тому його ніхто не читає – це виправдання імпотенції. Вибачте.
