Одне речення Мустафи Найема у Facebook 21 листопада – маленький камінчик, який спричинив лавину в українському суспільстві. Давайте розберемось, що ж сталось.

За підсумками перших 8 днів Євромайдану можна з впевненістю сказати, що цифрові комунікації нарешті почали відігравати важливу роль в політичному житті країни. Поява Євромайдану – це заслуга, в першу чергу, цифрових комунікацій в соціальних мереж та інтернет-ЗМІ.

Як розгортались події 21 листопада? Близько 15.00 стало відомо, що уряд прийняв рішення про «призупинення проведення переговорів з ЄС», протягом 15-20 хвилин про це написали топові інтернет-ЗМІ, інформація миттєво поширилась соціальними мережами. І десь ближче до 16.00 відбувся гігантський стрибок у відвідуванні новинарних ЗМІ. 21 та 22 листопада мали найвищий рівень відвідуваності українських онлайн-ЗМІ за всю історію спостережень.

Наприклад, відвідуваність Української Правди зросла майже вдвічі (за даними liveinternet):

Ближче до 16.30 обговорення гарячої новини перекинулось в соціальні мережі. Фейсбук, де найбільше обговорюють суспільно-політичне життя в країні – вибухнув.

Ось графік переходів з соціальних мереж на сайт Української Правди з гігантським стрибком саме 21-22 листопада:

Ближче до 19.00 стало зрозуміло, що кількість людей, яких по справжньому обурило рішення влади – є дуже багато. Люди чекали якогось знаку від лідерів опозиції. Але він прийшов від активістів, журналістів, небайдужих громадян.

Комунікації в соціальних мережах побудовані таким чином, що люди прислухаються до думки тих, кого вони добре знають та довіряють. Це можуть бути друзі, близькі родичі, колеги по роботі, просто авторитетні люди. Є чимало досліджень, які свідчать про те, що визначальним фактором прийняття рішення щодо політичних вподобань людини є вподобання їх друзів/родичів, а не політична реклама чи виступи політиків.

Тому рішення підтримувати політичну силу чи брати участь в акції протесту часто залежить від того, що про це думають ваші друзі.

Саме тому роль соціальних мереж в критичних суспільних ситуаціях є визначальною. Не заклик Кличка/Яценюка/Тягнибока/Луценка впливає на те, чи вийде людина на акцію протесту – а те, чи її друзі готові це зробити або люди, яким вона довіряє.

Є користувачі, які мають велику аудиторію прихильників. Тому коли Мустафа Найем, Роман Шрайк, Андрій Шевченко, Леся Оробець та сотні інших людей написали, що йдуть на Майдан – пішли тисячі. Бо довіряють їм.

Проводячи аналогію з подіями 100 річної давнини в Російські імперії – секрет газети «Іскра» не в тому, що в неї вкачували гроші, а тому що їй довіряв пролетаріат.

З появою перших людей на Майдані – почав працювати Твітер. Спершу люди використовували різні хештеги, але досить швидко було обрано головний – #євромайдан. Він вже 21-го листопада почав набирати популярності.

Фейсбук – це соціальна мережа, яка привязана не до часу, а до друзів. Користувач отримує зріс інформації про те, чим живуть його друзі, та люди, з якими він найбільше взаємодіє. Твітер, натомість, дає зріз того, що відбувається прямо зараз – в цю хвилину часу. І саме такий контент був найбільше затребуваний в перші дні Майдану. Тому ця соцмережа стала одним з основних джерел інформування про події на Євромайдані.

З 21 по 28 листопада #євромайдан був найпопулярнішим хештегом в Україні. Інтенсивність публікацій з його використанням сягала до 1500-3000 повідомлень на годину.

Але все ж найбільш вражаючий вплив зробила гримуча суміш Української Правди та РадіоСвобода. Перша – надала мегапопулярний майданчик, друга – вела пряму відеотрансляцію з найгарячіших місць події. Будь-яка людина, сидячи в київському офісі чи в своїй квартирі десь у Львові, могла дистанційно відчути те, що відбувається на Євромайдані. Все це, безумовно, є мобілізуючим фактором і сприяє як інформуванню, так і зростанню рівня залученості людей до подій на Майдані.

Другим мобілізуючим фактором є пересічні користувачі соціальних мереж, які напряму з місця подій постять фото, відео, текстові повідомлення. Це бачать їх друзі, і це також сприяє інформуванню та залученню нових людей на Майдан.

Звісно, роль традиційних медіа в цій історії була теж важливою, але все ж ключовою роллю в зборі 100 тисячного мітингу в неділю, 24 листопада, була за соціальними медіа.

«Я буду 24-го на Майдані» – цю фразу писали тисячі українських користувачів ВКонтакте, Фейсбука, Твітера. Це вже не просто кинута на вітер обіцянка – люди писали, бо знали, що дійсно прийдуть.

Загалом, якщо правильно моніторити соціальні мережі, можна з великою ймовірністю передбачити кількість осіб, які вийдуть на акцію протесту. Велика кількість «я буду…» протягом 21-23 листопада заздалегідь гарантувала успішність заходу.

Важливу роль почали відігравати соціальні медіа і як запасний майданчик для українських онлайн-ЗМІ, багато з яких протягом останнього тижня зазнали як хакерських зламів, так й DDoS-атак. Тому в критичні моменти вони почали переносити свою активність в соцмережі. Наприклад, Українська Правда, яка в неділю, протягом кількох годин не могла розміщувати новини, почала розміщувати новини в Твітері та Facebook.

Facebook став і важливим джерелом для обміну інформацією активістів. Офіційна сторінка Євромайдану всього за 8 днів набрала 76 тисяч прихильників, та майже 90 тисяч людей, які взаємодіяли зі сторінкою (коментували, лайкали, поширювали контент) – такого не вдавалось жодній українській сторінці у Facebook навіть при вливанні гігантських бюджетів в рекламу.

Дещо вибились з загального контексту у всій цій історії українські політичні сили. Наприклад, депутати УДАРу, замість того, щоб активізувати діяльність в соцмережах, прийняли рішення про закриття своїх екаунтів через острах їх зламу. Не дуже чути, за поодинокими винятками, й депутатів Свободи та Батьківщини.

Це до речі є відповіддю на запитання, чому опозиція опинилась в ізоляції від активної частини суспільства в ці дні. Спрацювало ленінське «верхи не можуть, а низи не хочуть…»

Настав час українським аналоговим політикам ставати цифровими. Інакше – профукають свій останній шанс. І в 2015 році сюрпризи будуть чекати не лише владу, а й їх.