В 2012 році українські політики нарешті звернули увагу на інтернет. Всі партії, які претендували на проходження в парламент, витрачали гроші на просування в мережі. Минулорічні вибори стали першими, на яких інтернет зміг вплинути на результат волевиявлення.

Наступні великі вибори будуть за пів року – в Києві обиратимуть міську раду та мера. Без інтернету виграти ці вибори буде важко.

Київ – цифрове місто. З найвищим рівнем проникнення інтернету, добре розвиненими горизонтальними зв’язками між людьми. Тут проживає 90% лідерів думок українського інтернету. Представникам влади не вдалось отримати жодного мажоритарного округу в столиці. Хто б повірив, що так станеться ще за тижні до виборів.

Переможцями на парламентських виборах в Києві стали Батьківщина та Свобода. Хоча УДАР й був другим, та цей результат виявився значно меншим, ніж очікувалось.

Свободі та Батьківщині вдалось мобілізувати свого виборця в столиці. На прикладі Києва вони тепер розуміють, що з втратою доступу до основних ЗМІ, інтернет залишається для них єдиним інструментом роботи з прихильниками. І цей інструмент можна ефективно використовувати.

Свобода

Найефективніше працюють в інтернеті прихильники Свободи. Зверніть увагу на будь-які голосування в соцмережах та на політичних сайтах. В 90% випадків Свобода має якщо не перше, то гарантовано друге місце.

Причина не в тому, що це найпопулярніша партія, а найорганізованіша. Тисячі її прихильників публічно оголошують, що вони підтримують Свободу. Причому роблять вони це голосно і ефектно. Навіть голоси прихильників Батьківщини – найпопулярнішої опозиційної сили – губляться на їх фоні. Можна не любити Свободу, але не можна не захоплюватись їхньою організованістю.

Лідери Свободи користуються в першу чергу Фейсбуком і тут в партії висока підтримка, але й у ВКонтакте справи теж йдуть непогано. Тут створено чисельні групи підтримки, зорієнтовані переважно на студентське середовище:

Та є одна вада в Свободи – вони схожі на “мурах з викрутками”. Їх багато, вони щось роблять. Але стратегії роботи в соцмережах у них нема.

УДАР

Напередодні парламентських виборів багато хто вірив в щасливу зірку Кличка, рейтинг якого ріс, як на дріжджах. Його електорат в інтернеті – це молодь, яка не дуже цікавляться політикою. Але знають Кличка.

Ті, хто активно користуються соцмережами, ще в серпні могли звернути увагу, як активно захищали Кличка його прихильники. Тільки з’являвся негатив – налітали десятки людей (реальних, а не ботів), які готові були “пасть порвать” за нашого Віталіка.

Але в жовті ситуація кардинально змінилась. Зі зростанням рейтингів, почала зростати кількість людей, яких цікавило, а хто ж такий Віталій Кличко. І чим він проявив себе як політик.

Це було сприятливим ґрунтом, на якому швидко почала ширитись інформація про минуле Кличка – як правдива, так і вигадана. Кількість негативу щодо колишнього боксера різко зросла, а охочих публічно захищати його в соцмережа вже в середині жовтня стало значно менше.

УДАР не запропонував нічого своїм прихильникам в інтернеті. Хоча вони чекали. На офіційних сторінках УДАРу окрім фотоальбомів, де Віталій роздає автографи після чергового мітингу, були лише прес-релізи партії. Час від часу в партії створювали креативні шедеври:

Проти Кличка працювали як прихильники інших політичних сил, так і самі партії. В результаті повного ігнорування інтернету УДАРом, багато молодих українців вперше вивчили нове для себе слово “політична тушка” в прив’язці саме до Віталія Кличка:

Якщо до жовтня головними персонажами фотожаб були переважно Королевська та Азаров, то в останні тижні перед виборами, Кличко якщо й не вибився в лідери, то склав їм гідну конкуренцію.

Деякі речі в команді Кличка виглядали аж надто непрофесійно. Наприклад, велкам-пейдж офіційної фейсбук-сторінки УДАРу ще за тиждень до виборів повідомляв, що ця політична сила має 4-й рейтинг в Україні, хоча в самій партії заявляли, що вони вже мало не N2:

Зважаючи на те, що окрім інтернету, в Кличка більше не було суттєвих проблем в інформаційному полі, різке падіння його рейтингу напередодні виборів можна списати саме на проблеми в цифрових комунікаціях.

Комуністи

Цікаво заявили про себе на цих виборах комуністи. Їх контент-стратегію в інтернеті можна назвати антимажорщиною та антибуржуйщиною. “Дай мажору в морду”, “забери в буржуя завод”. Правда, не зрозуміло, під яку цільову аудиторію вони працювали. Все було яскраво, але малопродуктивно.

КПУ має групи “Вернем страну народу” у ВКонтакте та Facebook. Правда, комуністи після виборів чомусь прибрали лінки на ці групи зі свого сайту kpu.ua. Але представництво у ВКонтакте продовжує працювати. Хоча там розміщуються матеріали доволі дивного змісту. Наприклад, ось таке зображення на Різдво:

Батьківщина

Неочікувано пізно в боротьбу включилась Батьківщина. На президентських виборах 2009 року штаб Юлії Тимошенко найпродуктивніше працював з інтернетом. Цього разу з 5 партій-лідерів, Батьківщина останньою відкрила представництва в соцмережах. Хоча потім компенсувала це своєю активністю. І була найпомітнішою.

Партія виготовила з десяток різноманітних відеороликів, заточених під інтернет:

На сторінках Батьківщини в соцмережах було розгорнуто кампанію “Різниця є”. Ймовірно, щоб убезпечити себе від помилки 2009 року, коли під гаслом “всі вони однакові” піднявся рух противсіхів:

Батьківщина єдиною дала своїм виборцям зручну інформацію про всіх своїх мажоритарників:

Піднімала через соцмережі активістів для захисту результатів виборів на дільницях:

Зовні виглядає на те, що Батьківщина мала чіткі плани на роботу як в передвиборчий період, так і в день виборів і після виборів:

Україна-Вперед

Не протрималась до виборів Королевська. Її представництва були відкриті ще восени 2011 року, і активно розкручувались протягом кількох місяців. Але весною 2012 Наталія Юріївна, здається, охолола до соцмереж.

За рік до виборів в Королевської була доволі жива та цікава сторінка у Фейсбуку. Але згодом вона перетворилась на стінгазету. Замість формування партії народних героїв, чого очікували, напевно, від неї потенційні виборці, Королевська принесла пластмасових політиків. А мрія, як згодом виявилось, залишилась лише у Королевської.

Але їй вдалось стати народним героєм фотожаб. Особливий сплеск був одразу після проведення знаменитого кукурудзяного з’їзду:

Партія Регіонів

Несподівано для багатьох Партія регіонів також пішла в соцмережі. Зважаючи на повне несприйняття цієї політичної сили в українських інтернетах – досвід для регіоналів був цікавим.

Одразу після відкриття сторінки у Facebook сотні людей пішли висловлювати своє відношення до “покращення” в країні. Всіх їх пачками банили, про що забанені користувачі з гордістю повідомляли своїм друзям.

Тішила Партія регіонів своєю цікавою рекламою. Інколи було сміливо, інколи, на грані фолу:

Мала Партія регіонів осмислений підхід до дизайну. Чим разом з Батьківщиною вирізнялась на фоні інших політичних сил. Але на відміну від Батьківщини, де для соцмереж творився оригінальний контент, регіонали займались виключно ретрансляцією повідомлень прес-служби.

Стандартна графічна форма для повідомлень знайшла відгук в серцях українських фото-жаберів:

Мажоритарники

100-200 кандидатів в мажоритарних округах, переважно в містах мільйонниках, використовували можливість таргетувати рекламу по конкретних містах з метою реклами себе своїм виборцям:

Але великих бюджетів ніхто не вкидував в соцмережі, тому результат також був не надто успішним.

День виборів

Вперше українці активно ділились зі своїми друзями в соціальних мережах інформацією про те, за кого вони проголосували. І тут безумовними лідерами були Батьківщина та Свобода – їх прихильники як у ВКонтакте, так і Фейсбуку повідомляли про те, що вже проголосували, просили друзів, щоб і ті пішли на дільниці.

Батьківщина навіть мала окрему кампанію в цей день:

Нещодавно було проведено дослідження, яке підтвердило, що найбільшим стимулом людей прийти на виборчу дільницю є повідомлення від їх друзів, що вони вже свій вибір зробили, і проголосували саме за цю політичну силу.

В США, Франції, Канаді та багатьох інших країнах політичні сили в День виборів вже не один рік проводять окремі онлайн-кампанії, суть яких полягає у стимуляції виборців ділились зі своїми друзями інформацією про волевиявлення.

Сайти

Сайти партій, як і раніше, виконували єдину роль – розміщення прес-релізів. Основна цільова аудиторія цих сайтів – ЗМІ. Наповненням цих сайтів займається прес-служба. Сенсу в таких сайтах – жодного. Адже всі зацікавлені ЗМІ та окремі журналісти отримують релізи політичних сил напряму через їх розсилки.

Класичну роль, яку мали б виконувати сайти – взаємодія з прихильниками – поки що не змогла опанувати жодна українська політична сила.

Цікаво в Україні склалось з назвами доменів політичних сил. Наприклад, офіційний сайт УДАРу – klichko.org, а не якийсь udar.ua. Партія регіонів має англійську назву partyofregions.org.ua. А офіційниий сайт Батьківщини – byut.com.ua. БЮТ – це “Блок Юлії Тимошенко”, а не “ВО Батьківщина”.

Реклама на сторонніх сайтах

Тут безумовним лідером була Комуністична партія. Важко знайти людину, яка б не бачили їх шедевральних банерів:

Масштаби цієї кампанії були чималі, але вона тривала недовго – і вже у вересні завершилась.

Інші сили майже не витрачали бюджети на пряму рекламу. Було трохи чорнухи – коли на інформаційних сайтах розміщувалась інформація негативного змісту про конкурентів, а потім через банерну рекламу ці статті рекламувались.

В порівнянні з президентськими виборами кількість такої чорнухи впала в рази.

Приватні екаунти

У політиків з’явився Фейсбук, але у Фейсбуку їх нема

Facebook став обов’язковим атрибутом для більшості українських політиків. Але що з ним робити – вони ще не розібрались.

Українські політики бояться бути собою в інтернеті. Бояться людей, які там є. Бояться обпектись.

Їм варто повчитись в ізраїльського президента Шимона Переса, який, не зважаючи на свій поважний вік, випустив сміливий відеокліп, в якому закликає будувати мир у світі і додавати його в “друзі” на Facebook:

Близько 100 парламентарів мають екаунти в соцмережах, але мало хто з них розуміє, для чого їм це потрібно. Леся Оробець, Андрій Шевченко, Сергій Тігіпко, ще можна назвати до 10 імен, які з користю для себе опанували соціальні медіа.

Леся Оробець дуже вміло використовувала Facebook для підняття інформаційного шуму навколо оборудок, які здійснювали представники влади. Переважно, пов’язаних з тендерами.

Сергій Тігіпко багато експериментував. Онлайн-конференції, твітер-день (протягом дня політик через твітер повідомляв чим він займається), різноманітні інфографічні відеоролики про реформи Мінсоцполітики.

За підсумками року Тігіпку вдалось залишитись українським політиком N1 у Facebook.

Активним намагався бути й Азаров. Хоча, всі його активності обмежувались 2-3 онлайн-спілкуваннями на місяць. А завзятість адміністраторів його сторінки, з якою вони вичищали будь-який негатив, лише шкодила прем’єр-міністру.

Відкриттям цього року став Віктор Балога. Справжній політичний онлайн-хуліган. Хороше почуття гумору, цікава подача інформації, витончений тролінг. Чого тільки варта ось ця публічна переписка між ним (на той час міністр з надзвичайних ситуацій) та Михайлом Кулиняком (міністр культури), який, здається, так і не розібрався з тонкощами дружби у Facebook. За кілька тижнів після цієї переписки екаунт Кулиняка закрився, на жаль.

Люди, які ведуть сторінку Литвина, умудрялись розмістити на одному екрані 5 однакових фото спікера.

Медведчук дружив з клубом успішних жінок:

Ірина Бережна з Партії регіонів створила новий мем “Пост в Фейсбук”:

Королевська тішила простинями зі своїм іменем написаним трьома мовами:

2013

В 2013 році нас чекають цікаві вибори в Києві, які стануть тренувальним майданчиком для наступних президентських. Це стосується й інтернет-технологій.

Київ на рік-два випереджає в своєму інтернет-розвитку більшу частину України (за виключенням сіл – там розрив значно більший). Те що можна зробити зараз в Києві, можна буде зробити по всій Україні в 2015 році.

Це розуміють в штабах. Розуміють, що вже не можливо будувати загальну стратегію кампанії без включення в неї онлайн-компоненти. Що онлайном повинні займатись фахівці, які розуміються не лише в цифрових, а й в політичних комунікаціях.

Перед ними стоїть складний технологічний виклик – формування сучасних баз-даних прихильників, сегментація прихильників за віком, інтересами, географією. Побудова сегментованої контентної політики. Створення системи, де прихильник стає агітатором.

Київські вибори покажуть, хто зміг опанувати все це, і хто по справжньому готується до вирішального бою в 2015 році.