Українські політики протягом останніх кількох місяців доволі активно долучились до процесу освоєння соціальних мереж. Лише у Facebook їх уже близько 50. Набирає популярності й Twitter – тут вже близько двох десятків політиків та партій.
Головний висновок, який ми зробили під час аналізу активностей політиків в соціальних мережах, – жодна політична сила досі не має стратегії, як працювати у цьому середовищі. Проблеми виникають уже на рівні розуміння технології. Наприклад, партія «За Україну» представлена у Facebook приватним екаунтом, що загрожує видаленню його в будь-який час через порушення правил соцмережі.
Дивну стратегію обрали в партії «Сильна Україна». Вони створили по 2 сторінки для партії та Сергія Тігіпка (українська та російська версії) – всього 4 сторінки. Не уявляю, як можна було переконати людей в штабі зробити таку дурницю – розводити аудиторію за мовним принципом, але таки когось переконали. При цьому контент в різних мовних версіях є ідентичним.
Частина політиків у Facebook ведуть себе як пересічні користувачі і нічим особливим не вирізняються – обговорюють фото своїх друзів, діляться враженнями від новопридбаної речі, зрідка згадуючи свою політичну діяльність. Думаю, що частина друзів Володимира Ар‘єва та Олеся Донія навіть не здогадується, що вони народні депутати.
Але й тут є різні методи поведінки. Наприклад, у Донія вже є 5000 друзів – це ліміт у Facebook, і більше мати не можна. Важко уявити людину, яка б могла мати реальних не те що 5000, а хоча б 500 друзів. Та зрозуміло, що багато людей намагаються познайомитись з депутатом і пропонують дружбу, а ті в свою чергу не відмовляють.
Іншим шляхом пішов нардеп Андрій Шевченко. Хоча він й першим серед українських політиків зареєструвався у Facebook, та кількість друзів в нього невисока – лише кілька сотень. Скоріш за все, це кілька сотень реальних друзів. Але у Твітері, де людям, щоб стати фоловером, не треба отримувати жодного підтвердження від автора, у Шевченка близько 1500 читачів, і він за цим показником займає 5-те місце серед українських політиків.
Впершись в ліміт 5000 друзів, змінила свою стратегію ще одна з політичних першопроходців – Леся Оробець. Паралельно з Facebook-екаунтом вона завела собі й Facebook Сторінку. Всі активності Лесі тепер зосереджені саме на Сторінці, а приватний екаунт вона використовує для спілкування з друзями. Доволі успішна Леся й у Твітері – там в неї понад 4 тис. читачів, і незабаром є шанс вийти на 2-ге місце, обійшовши Сергія Тігіпка.
Ми очікуємо, що ближчим часом зросте кількість екаунтів українських політиків у Твітері. Це пов‘язане як з простотою його використання, так і успішною появою у цьому сервісі Тимошенко. Лише за півтора місяці їй вдалось отримати 12 тисяч фоловерів, що на тлі загальної аудиторії у 100-150 тис. українських користувачів цього сервісу є несподівано вдалим результатом.
Ще одне спостереження – на відміну від 2009-2010 років, зменшилась активність фейкових (несправжніх) екаунтів українських політиків. Хоча в рейтингу Facebook-сторінок досі на першому місці перебуває сторінка Тимошенко, яка не має жодного відношення ані до партії Батьківщина, ані до її лідерки.
Зважаючи на потенційну зміну виборчої системи в Україні з пропорційної на мажоритарну, багатьом політикам вже сьогодні варто задуматись про інтернет, як важливий інструмент роботи з виборцями, особливо в округах, що належать до міст з населенням від 100 тис.
Отже, представляємо вам ТОП-5 українських політичних екаунтів у Твітері та Фейсбук (щоб подивитись повний рейтинг, клікайте сюди):
Рейтинг Facebook-екаунтів є малозмістовним через те, що з часом більшість представлених в ньому політиків матимуть однакову кількість друзів – 5000, тому з часом ми звузимо рейтинг лише до Facebook-сторінок та екаунтів у Твітері. А Facebook-екаунти для довідки розмістимо в алфавітному порядку.
