Певно, ви вже чули про невелику халепу, яка сталась через розсилку листа від Блогкемпу. Якщо ще ні – гляньте ось тут в Надії Баловсяк, вона загалом описала що відбулось. Можливо трохи емоційно, але загалом я поділяю її думку щодо неадекватності деяких учасників того дійства.

Але мене у всій цій ситуації вразило інше. Ті, хто потрапив до листа розсилки, майже всі мають блог, є корстувачами соціальних мереж, різноманітних асьок/гуглтоків і т.д. Але людям все рівно не вистачає спілкування. Можливість написати чи прокоментувати щось, що потім обов‘язково прочитають 300-400 людей, вимикає в людей в голові рубільнік. І навіть якщо це повна дурня. 400! Прочитають! Людям не вистачає тих засобів комунікації, які в них зараз є.

Інформація про подію розтеклась доволі швидко по інтернету. Мені в месенджер вже за 20 хв. після початку “email-чату” стукнулось троє з сенсаційною новиною. А за дві години двоє запитались, чи не міг би я посприяти якось потрапити до того списку, бо ох я кортить почитати. І все так цікаво!

Флуд, спам – не знаю як це ще назвати. І все це людям цікаво. Незбагненна душа інтернетника.

На одному з блогів виклали весь перелік імейлів, то ж деякі, надміру активні фанати (якім не пощасливилось потрапити до списку розсилки) своїми силами намагались потрапити в список – від свого імені писали листа всім 400 “учасникам чату” з надією, що їм дадуть відповідь, і таким чином все наступне листування вже відбуватиметься й з їхнім імейлом. Але почали робити це запізно – активність імейл-чату на той момент вже впала.

Ну і на завершення. Хоча авторці розсилки таки дісталось на-горіхи за необережність, та були й позитивні моменти для неї. За вчорашній день в LinkedIn до неї звернулось 16 людей з метою приєднатись до її мережі контактів. Ось така несподівана розв‘язка.